НОВОРІЧНІ ВЕДМЕДИКИ

   

   Продовжуємо знайомити Вас з нашими неймовірно талановитими читачами. Сьогодні це Альона Кульбаневич. Зараз Альона вже одинадцятикласниця ЗОШ №26 м. Житомира, а «Новорічні ведмедики» написала  коли їй було лише дванадцять.

   Альона дуже пишається тим, що у неї дружна родина, і цінує  її, адже хто, як не рідні і близькі тобі люди, допоможуть у складну хвилину.

    Цінуйте те, що маєте, вірте в диво та читайте «Новорічні ведмедики»!

 

Новорічні ведмедики

 Одного зимового вечора я дивилась крізь замерзлу шибку у нічне небо. Так яскраво сяяли зорі!

  - Незабаром Новий рік, - подумала я. - Так хочеться побачити якусь Новорічну дивину!

   Мені хотілося справжнього космічного свята, щоб із далекого Всесвіту спустилося на Землю справжнє диво.

   I воно сталося! 

В переддень Нового року до мене завітали три зимові … ведмедики. Кумедні пухнасті тваринки спустилися просто з неба і постукали в моє вікно. Вони були маленькі, як долонька. Червоні шалики прикрашали їх біленьке хутро. Вони принесли в мій будинок свято.

   Кожен ведмедик мав своє ім'я. Першого звали Сніжок, тому що в будь-яку мить він міг посипати на землю з неба сніжок. Сніжинки сяяли блискітками і радували перехожих. Особливо  раділи зустрічі зі Сніжком діти, вони вигадували ігри зі снігом і просили ведмедика сипaти його ще і ще. 

   Другого ведмедика називали Яскравчик, тому що він умів nрикрашати дуже яскраво іграшками ялинку. Всі ялинки в містах і селах, прикрашені до Нового року, - це його робота. Яскравчик вигaдував ялинкові прикраси, розписував кульки і майстрував веселих ведмедиків, схожих на нього самого. Споглядаючи його роботу, діти самі починали вигадувати іграшки для ялинки і власноруч їх виготовляли. 

   А третє ведмежатко мало ім'я Веселичок, тому що в день Нового року робило людей дуже веселими. 

   І ось настав Новий рік. Мої друзі - пустуни почали творити свої дива. Сніжок прикрасив нашу вулицю снігом, Яскравчик ввімкнув ліхтарі на ялинці, а Веселичок змусив голосно дзвонити всі годинники рівно о дванадцятій ночі. 

І всі на планеті радісно зустрічали Новий рік. 

Але ведмежатка мене попередили:

  - Як тільки годинник закінчить бити, ми маємо летіти. Тож не забувай нас, Оленко. Наступного року ми прилетимо знову.

  - Я буду чекати. Прощавайте та мене не забувайте! 

  Ось годинник закінчив бити, і мені стало сумно, та мої маленькі пустуни мусили летіти. 

  Наступного дня прокинулась я дуже рано, ще нічний морок не покинув землю. Адже зимові ночі такі довгі! Невже наснилась мені ця історія? Невже не було ведмедиків і їх витівок? Але що це під ялинкою? Яскраві подарунки! І листівка, на якій міцно обнялися три білих ведмедики в червоних шаликах. 

Зі зворотнього боку листівки був напис: «Подивись у вікно!» Я поглянула. За вікном було ще темно. А високо в небі мерехтіли зорі. Це ведмедики прощально моргнули своїми оченятами. Отже, космічні гості мені не наснились. Я щаслива, що зустріла таких друзів!

                            Альона Кульбаневич, 12 років